– Не дай Боже, нарікати на законодавство. Зараз фантастичний час для видавців, кращого, в плані пільг, ніколи вже не буде. Нарікати на законодавство можуть зараз лише невігласи.

Біля стендів видавництва А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА на львівському Форумі видавців завжди дуже багато і дітей,  і  дорослих. Це світ яскравого, гарного і цікавого, одним словом – дитинства, яке видавництво фіксує в книжках. Не знаю жодної людини, яка би хоч раз у житті не купувала видань А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА.
Про секрет успіху першого приватного дитячого видавництва в Україні, яке на рік старше за сам Форум видавців, в ексклюзивному інтерв’ю ZAXID.NET розповів його засновник  Іван Малкович.

- Що для вас означає приїхати на Форум видавців у Львові?

- Що для українського видавця означає львівський Форум? Це запитання таке ж риторичне, як наприклад, що для мене, коли я з Гуцульщини, там побувати, чи що дає людині добрий концерт, якась величезна втіха. Цей Форум українському видавцеві дає все. Це книжковий Великдень! Як на Великдень не приїхати туди, де святиться ця паска. Кожен намагається спекти свою паску і показати, яка вона гарна. Кожен раз пасочок все більше, вони все смачніші. Це момент підсумку, що зроблено за рік, видавці приїжджають похвалитися новими книжками перед світом.

- Однією з основних цілей проведення Форуму завжди було просування україномовної книги. Тепер говорять, що видавці їдуть сюди виключно, аби продати?

- Якщо видавці зациклені тільки на тому, щоб продавати свої книжки, якщо вони не беруть участі в заходах Форуму... Тут можна побачити купу письменників, погуляти, провести затишну камерну розмову, стільки вдячних слухачів... Я приїжджаю сюди і як видавець, і як автор, бо де ще, як не тут, можна мати таке насичене літературно-книжкове спілкування чотири дні поспіль, коли ти повністю поглиблений своїм найулюбленішим у світі захопленням - книжками, літературою. Для мене львівський Форум - це вже якась така аксіома, яка мусить відбутися, як має бути Новий рік, свята, для мене це дивно звучить, що хтось каже, що він щось втрачає. Можливо, тепер, коли налагоджується мережа книгарень, ймовірно, видавці не відчувають економічного зиску, зростання в реалізації. Мені здається, що це не найважливіше, хоча наше видавництво має величезний економічний зиск.

- Щодо зиску, то раніше люди чекали на Форум, бо тут книжки можна було купити дешевше, тепер видавці іноді ставлять навіть більшу ціну?

- Принаймні, наші книжки тут продаються за дуже хорошими цінами, за нижчими. Ви ніде їх дешевше не купите. Мені навіть троє людей зробили зауваження, що ми «Гамлета» дуже дешево продаємо. Мовляв, як це ми зуміли так - таку книжку розкішну продавати за таку ціну. Я люблю для Львова робити менші ціни, мені приємно.

- Багато видавців скаржиться на несприятливе законодавство?

- Не дай Боже, нарікати на законодавство. Зараз фантастичний час, кращого, в плані пільг, законодавства ніколи вже не буде. Нарікати на законодавство - я би не хотів різко говорити - можуть зараз лише невігласи, люди, які лукавлять. У нас прекрасне законодавство щодо українських книговидавців. От тепер, здається, дія цього закону закінчується, і не знаю, що далі буде. Якщо б все залишалося на місці ще років п'ять, то українське книговидавництво стало б міцно на ноги.

- Щодо перекладів на українську мову: на Форум приїжджає багато закордонних авторів, але перекладів їх творів немає?

- Що таке мало перекладів? Треба згадати, скільки їх було п'ять років тому. Зараз, якщо дивитися в математичній прогресії, маємо дуже хороший рух. Їх немало, може, не так багато, як би хотілося. Звичайно, якщо ми дивитимемося на наших сусідів, де нації згуртовані і не виникає питання мови, в Росії - російська, Польщі - польська, але ми ж бачимо, в який час живемо, як роздирають Україну мовні протиріччя, мовні вподобання політиків. Ми мусимо на це зважати, не можна жити в суспільстві, де віють такі жахливі політичні протяги, і щоб це не відбивалося на книжці, таке не можливо. Українські політики не зуміли зробити такої монолітної держави, де б запанувала українська мова і книжок щораз треба було все більше і більше. Ми бачимо, які закони приймаються в Донецькій області, забороняють українську мову, заборонили «Гаррі Поттера». Я не хотів цього всього коментувати, навіщо їм робити зайву рекламу.

Чим більше будуть українізуватися східні області, тим більше буде накладів книжок. Але все одно, подивіться скільки є авторів, наскільки збільшилася кількість українських книжок. Затребуваність в українській книжці є, а це значить, що автор заробляє свої гроші не якоюсь побічною працею, а літературною.

- Але якість української книжки від цього страждає?

- Якість обов'язково буде страждати. Це реальність будь-якої літератури. Коли книжкова справа комерціалізується, гарних книжок щораз меншає. Я завжди був проти того, щоб засмічувати культурний простір зайвими книжками. Мені висилають купу рукописів, я витрачаю шмат свого життя на їх читання в пошуку «золота», але я не думаю, що це мусять робити читачі. Українські видавництва капіталізуються великою мірою за рахунок такої попсової  книги, вони хочуть багато друкувати, охопити чим більше, від цього страждає якість. Це мене мучить, проте кожна книжка, вона видається, продається, має свого читача. Хоча моє гасло - краще менше та краще.

- Як тоді виховати смак до доброї літератури?

- Тут тільки людина може визначитися. Відкрити книжку, трохи прочитати. Іноді гарний дизайн, а читати неможливо. В нас є певні видавництва, читати книги яких я би нікому не радив, бо коли ти це читаєш українською, а воно перекладене з російської, то це велика шкода для нашої мови, книговидання, краще б вони китайською видавали. Не дай Боже це все читати і вважати, що це українська мова. Якісної літератури завжди мало, література - це така субстанція... талант народжується зрідка, це велике щастя. Талановите, воно не може народжуватися щодня, явищ не може бути багато, бо тоді це вже не явища. Ми хочемо більше книжок, а значить буде страждати якість, хоча не завжди, коли їх мало, вони  якісні. Ми намагаємося виховувати добрий естетичний смак, щоб він потім тягнувся до певного рівня текстів. Все має бути достойне - тексти, малюнок, поліграфія.

- Зараз така тенденція, що з'являється дуже багато авторів, які пишуть для дітей?

- Так. Мені достатньо за діагоналлю пройтися і я бачу що до чого. Мене багато що розчаровує. Зараз акценти певною мірою перекинулася, замериканізовані імена, місце дії. Шкода! Коли ми читаємо Астрид Ліндгрен, ми бачимо, що це Швеція, «Гаррі Поттер» - це Англія, українські автори, вони щось таке роблять, що це в голову не влазить. Я не є великим прихильником фентезі, і якщо я бачу, що там взагалі нічого не пов'язано з Україною, то, розумієте, воно обов'язково буде якесь вторинне, у нас, на жаль, такого багато. Потрошку з'являються автори, з якими можна працювати. Праця над дитячою книжкою дуже важка, зараз я з одним дуже відомим автором працював, так він робив три редакції книжки. Нарешті третя редакція мене задовольнила, я бачу, що запускатиму її в роботу, але я його ще притисну на четверту редакцію. Це тяжка праця, коли  видавець думає, що от письменник приніс твір, раз і запустили, друкують-друкують, тоді страждає якість. Я собі цього дозволити не можу.

- Багато країн купують права на ваші книжки...

- У нас вже купили права 19 країн світу. Але хочу наголосити ще раз - я ніколи не видаватиму багато книжок, видаватиму стільки, скільки сам зможу «переварити». Зараз ми почали видавати дорослу літературу. Перша доросла книга отримала на Форумі Гран-прі. Я хочу, щоб до нашої дорослої книжки була така сама довіра, як і до дитячої.

- Які ще книжки для дорослих вийдуть у вашому видавництві?

- Я чотири місяці працюю над Швейком, Андрухович перекладає «Ромео і Джульєтту». Це буде щось на зразок «Гамлета», так само вишукана книжка, така міні-серія. Ми купили кілька прав світових сучасних авторів. Буде доросла поетична серія - «Мої улюблені поети». Не буду розкривати подробиць, бо то такий світ, не можна говорити всього. Щодо дитячих, то зараз Володимир Рудківський написав продовження «Джури козака Швайки». Дуже успішна книжка, яку видали минулого року. Він щойно її закінчив, і вона така ж цікава, як і перша. Може встигнемо видати до кінця року. Сашко Дерманський написав продовження «Чудового чудовиська» - «Чудове-чудовисько у країні жаховиськ». Друкуватимемо Андрія Кокотюхи - детектив «Козацький скарб», знову ж Володимира Рудківського «Сторожову заставу» про часи Іллі Муромця. Це наші герої, росіяни їх собі повідбирали.

- А щось із власного доробку надрукуєте?

- Мені доведеться робити дві дитячі книжечки. У нас із художниками виходить така співпраця, що ми задумаємо героїв, мрію, щоб хтось написав, обпікаюся там, там, там і доводиться так, як і «Велике місто, «Маленький зайчик», або «Мед для мами» робити самому. Я то дуже неохоче роблю, вважаю, що є письменники, у яких вийшло б краще, але бачу, що дві книжки доведеться самому написати, не знаю, що вийде. Я цього завжди дуже боюся.

- З ваших відповідей випливає, що проблем у видавництва, про які так багато говорять інші, немає...

- Завжди залишається проблема якості, мене не влаштовує низька якість переважної більшості наших дитячих книжок - і текст, і ілюстрування. І для мене це завжди проблема, я не можу видати більше книжок, бо не можу знайти художників, працюєш іноді рік - і нічого не виходить. Я вже мав видати книжку «Золоторогий олень» Павличка, і Дмитро Васильович зробив кілька редакцій, пробую вже четвертого художника. Дмитру Васильовичу 80-ть наступного року. Дуже хочу зробити йому такий дарунок, тим паче, що колись, коли я мав 19 років, він мене підтримав, і я завжди хотів зробити для нього щось таке гарне. Я хочу, щоб вийшло дуже добре і через художників, через те, що мене не влаштовує якість, я не встигаю, сподіваюся, що до наступного Форуму книга вийде. Це мусить бути дуже добра книжка, бо казка ця дуже гарна, з динамічним цікавим сюжетом.

Ще раз кажу, що свій авторитет ми заслужили якістю, а не якимось дешевим піаром. Завдяки людям, читачам, які купують наші книжки. Я все для цього роблю, я буду видавати книжку два-три роки, «Абетку», друге видання, ми малювали шість років, «100 казок» – сім років малювався перший том, я вкладаю всю душу в цю справу,  я не пишу своїх віршів,  хоча був поетом. Це великий шмат мого життя, я своє ставлення до світу передаю через дитячі книжки, я серйозно граюся у дитячу книжку і намагаюся ніколи не розчаровувати читача і не попускати в якості. Якщо ми видаватимемо погані книжки – ніхто не купуватиме, скажуть, що А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА перевелася, я цього дуже боюся, не можу дозволити послаблення, раз проколешся і вся увага зникне, це не якась така напомпована увага, що нас хтось піарить, що ми комусь приплачуємо, навпаки, я відмовляюся від інтерв’ю, участі в передачах, якби я це робив, то не мав би часу на роботу.

– І все ж, якою є найближча перспектива української книжки?

- Перспектива української книжки в Україні тотожна перспективі всього українського в Україні. Якщо Україна залишиться українською, якщо з неї політики не будуть вивітрювати все українське, то українська книжка неминуче пануватиме у своїй державі і це зрозуміло, але якщо людям байдуже - «Це не Дніпро тече, вода тече», все вимивається українське  і книжка не зможе все це перебороти. Я вважаю, що ми би були найбезглуздішою нацією на світі, якщо б не втримали своєї держави і не бачили в ній перспективи. Я належу до тих людей, які не піддають сумніву, що Україна буде квітучою державою, і що українська книжка буде панувати. Без цієї віри не варто жити, не варто творити.

Ми залучаємо своїми книжками тих дітей і тих батьків, які ніколи в житті української книжки не читали. Вони купують українську книжку вперше в житті і читають. Той самий «Гаррі Поттер», як би ми до нього не ставилися, - я в житті прочитав кілька книжок цікавіших за цю - проте він великий українізатор, багато діток  на Сході, у нас море листів від дітей, які прочитали цю україномовну книжку і далі купували ці книжки українською, бо російською це вже було інакше. Саме якістю треба брати. Ви уявляєте, якби право на «Гаррі Поттера» купило якесь там видавництво, яке друкує поганою українською мовою, не було би тих читачів української книжки. Є довіра. Після цього вони схочуть ще читати. Лише якістю ми зможемо завоювати читача, нагайкою до української культури, книжки ми нікого не залучимо - залучимо виключно високою якістю.

На ввіз російських книжок повинен бути фіксований податок, і гроші від нього мають йти на розвиток українського книговидання. Дуже простий механізм, але з цим треба бути обережним, щоб на даному етапі не зробити якихось непотрібних хвиль. Ми повинні залишити класику мовою оригіналу. Пушкін нехай буде російською, хоча якщо би українські видавництва видавали Пушкіна російською, то гроші залишалися би в Україні. Ми можемо це робити. Але в даній ситуації видавати російські книжки українським видавцям - це плисти по легкій хвилі, набагато цікавіше робити україномовні книжки і доводити, що вони абсолютно економічно і художньо спроможні, і спроможніші, ніж книжки російськомовні.

Своєю діяльністю я намагаюся це довести і, здається, це в нас виходить менш-більш добре.

Фото зі сайту www.knyha.com

Наталія Єфіменко  ZAXID.NET