POTTERMORE [7]
Pottermore is an exciting new website from J.K. Rowling that can be enjoyed alongside the Harry Potter books.
Дж. К. Ролінг [7]
Другорядне [54]
Гаррі Поттер [107]
ЕКСКЛЮЗИВИ ВІД САЙТУ [14]




Де ти б хотів опинитися?
Всього відповідей: 161



Главная » 2008 » Жовтень » 22 » Владислав Єрко: Я б ніколи в житті не погодився ілюструвати “Майстра та Маргариту”
Владислав Єрко: Я б ніколи в житті не погодився ілюструвати “Майстра та Маргариту”
16:07
Джерело: УНІАН

Владислава Єрка називають найкращим українським ілюстратором. Він оформив дитячі книжки "Снігова Королева”, "Казки Туманного Альбіону”, серію книг про Гаррі Поттера видавництва "А-Ба-Ба-ГА-ЛА-МА-ГА”, романи Пауло Коельо і Карлоса Кастанеди видавництва "Софія”. Нещодавно книга Вільяма Шекспіра "Гамлет, принц Данський”, проілюстрована Єрком, отримала Гран-прі конкурсу "Найкраща книга Форуму видавців -2008”. І таких нагород, як українських, так і закордонних,  у Владислава безліч, але він до них байдужий. УНІАН завітав до художника на інтерв’ю.

Як тільки переступаєш поріг квартири Владислава Єрка, перед очима одразу постають шафи з книжками: від зібрань творів Толстого, Чехова, Достоєвського до сучасних бестселерів Умберто Еко і Переса Реверте. Власних проілюстрованих книжок в перших рядах стелажів не видно. 

Господар запрошує на чай. Вибір як у ресторані – безліч бляшаних коробочок з ароматним напоєм на будь-який смак. Поки Владислав порається біля плити, я сідаю за стіл. І спохватившись, що всілася без запрошення, перепитую, чи не зайняла часом господарське крісло.

– Та ну що ви! Мені все одно, – сміється господар. – От Іван Антонович (Малкович – Авт.) одразу б сказав: "Хто це пив з моєї чашки, хто сидів на моєму стільці?” Привів я одного разу когось до себе на роботу, у справі. Вже не пам’ятаю кого. Малковича не було. Ну і сіли хто де. Тут приходить Іван Антонович. І це його так образило: як це якийсь сидить на моєму місці? Єрчику, ну що це таке?

Я чула, у Вас взагалі цікаві стосунки з Малковичем, складні...

Я ж його хрещений. У нас нормальні стосунки. Більше навіть сімейні. А в сім’ї ж як воно завжди буває?.. Я робив кілька спроб не працювати з Малковичем. Просто втомлювався від нього, а він -  від мене. Ходимо, зиркаємо вовками один на одного. І я йду працювати в інше видавництво. Попрацюю там півроку, зроблю якусь книжечку, а потім все одно вертаюсь: чи він подзвонить чи я подзвоню і "такая грусть и тоска в глазах”...

Ви, в основному, працюєте в видавництвах "А-Ба-Ба-ГА-ЛА-МА-ГА” і "Софія”...

Ні, я працюю сам для себе. Я безробітний з 1987 р.

А чи не намагалися Вас переманити інші видавництва? Адже Вас називають найкращим ілюстратором в країні.

Це брехня. Є Якутович, якого я вважаю дуже класним ілюстратором. У Львові є ціла купа класних ілюстраторів: Пінєгін, Падучак, Романишин. Це такі величини! Правда, їм нічого ілюструвати, бо зараз мало хто видає книжки... 

Книга Вільяма Шекспіра "Гамлет, принц Данський”, проілюстрована Вами, днями отримала Гран-прі конкурсу "Найкраща книга Форуму видавців -2008”. Це вже певна закономірність: якщо книгу проілюстрував Єрко, вона обов’язково здобуде якусь перемогу...

Я ніколи не намагався здобувати якихось призів і ніколи про це не думав. Я ніколи не подавав своїх книжок на якісь конкурси чи нагороди. Це роблять видавці. Я до цього не маю ніякого відношення. "Гамлет” надрукувався тиждень тому, максимум півтора. Ще півтора тижні і один день тому Іван Антонович влаштував "плач Ярославни”: "Боже, який я дурний! Нащо я це друкую? Хто це буде купувати? Ой, бєдний я бєдний... Оце тільки, щоб догодити художникам”. І таке інше. Це ритуальний плач. Він в нього відбувається в кінці роботи над кожним проектом. Я пам’ятаю, коли закінчувалася "Снігова королева” чи "Казки Туманного Альбіону”, був такий самий плач. Текст змінюється з невеликими варіаціями. А потім він дзвонить і каже: "Єрчику, я такий щасливий! Це так класно! Я тебе вітаю. Чого ти такий дурний? Я не розумію, чого ти не радієш? Я радію більше, ніж ти”.

Те, що мене в цій книжці дуже тішить, це те, що ми не робили альбом по мистецтву. Скажімо, художній альбом на тему Гамлет. А зробили книжку для читання.

Тобто нарешті Ви задоволені своєю роботою?

Абсолютно незадоволений. Я там дав маху з багатьма речами. Прошляпив їх, продивився. Чому мені бути задоволеним? Мало того, я вам скажу, що треба було малювати ці ілюстрації зовсім інакше.

"Гамлет” – це перша доросла книжка в "А-Ба-Ба-ГА-ЛА-МА-ЗІ”. А Вам легше ілюструвати дитячі книжки чи дорослі і чи є якась відмінність?

Треба переключатися. Я переключаюсь між тим і тим. Мені так легше живеться. Коли ти зациклишся в просторі дитячої ілюстрації, кольорової, оптимістичної, то потім чогось не вистачає. Є художники, які абсолютно нормально існують в одній якійсь області. Мені хочеться чорно-білого, хочеться дитячого, хочеться кольорового.

Російська преса каже, що українську книгу в Росії купують лише заради ілюстрацій Єрка. А коли Ви обираєте книгу, на що в першу чергу звертаєте увагу?

Обкладинка – це візитівка. Тяжко запідозрити класні ілюстрації під поганою обкладинкою. Якби це траплялося хоча б зрідка, я б звичайно переривав шалені гори книжок у пошуках нормального оформлення. На щастя, обкладинка чи ставить хрест чи навпаки знак оклику на книжці. Хоча іноді на обкладинку потрапляє не найсильніший елемент, не найсильніше зображення.

А Ви дійсно перечитуєте всі ті книжки, які ілюструєте?

Такий дурний, що перечитую (сміється – Авт.)

І "Гаррі Поттера”?

Чесно признаюсь, "Гаррі Поттера” не читав.

Жодної книжки?

Жодної.

І як вдалося зробити найкращу обкладинку? (Українська обкладинка "Гаррі Поттера” визнана найкращою в світі).

Я малював за підстрочником. Як Пастернак перекладав Гамлета, так я ілюстрував. У мене був співавтор Віктор Бариба. Він читав книжку від палітурки до палітурки, фіксував абсолютно всіх персонажів, потім з Малковичем погоджував перелік усіх персонажів, бо Іван Антонович любить, коли всього багато. (Не можна зобразити двох персонажів чи трьох - це ж жахливий мінімалізм! Треба, щоб було 58 або 69.) Тоді я вже починаю працювати. Запитую у Віктора: це хлопчик чи дівчинка, він блондин чи брюнет? Тоді або він або Малкович мені пояснюють, на що подібний цей персонаж.

Взагалі то розмова про Гаррі Поттера завжди спонукає мене до втягування голови в плечі, почервоніння і бажання сховатися куди-небудь. Я не вважаю, що це нецікава робота. Гаррі Поттер мене так дістав, що мені і говорити про нього не дуже хочеться.

Так Вас сама Джоан Роулінг похвалила!

Від того, що тебе похвалить Джоан Роулінг чи Президент чи хтось ще, ти ж кращим не стаєш. Якщо ти нормальна людина і свідомо розумієш, що ти зробив - нормальне чи погане, тоді будь-чия похвала на тебе не дуже впливає. Якщо ти напівідіот, тоді ти збираєш ці похвали у вигляді рецензій чи ще чогось і потім ходиш і показуєш не роботи, а похвали.

Коельо назвав Вас найкращим ілюстратором своїх книжок. А як Ви оцінюєте його як автора?

Знаєте, чому я найкращий ілюстратор книжок Коельо? Тому що більше його ніхто не ілюстрував (сміється – Авт.)

Колись мені було дуже приємно прочитати "Алхіміка”. Дуже симпатичними видалися ще кілька романів. Те, що вже видавалося під завісу, наприкінці, мені якось не дуже.

Річ не в тому, подобається чи не подобається тобі роман. Можна чудово проілюструвати роман, який ти не ненавидиш і навпаки. Бо коли ти занадто щось любиш, ти не можеш бути об’єктивним до себе, до матеріалу. Є випадки, коли або неможливо ілюструвати, або не треба ілюструвати, або шкідливо ілюструвати. А є книги, яким ілюстрація абсолютно не потрібна. Вона тільки зашкодить.

Наприклад, що це за книжки?

Взяти Федора Михайловича Достоєвського. Мені здається, безглуздо малювати до цього розкішного тексту "Злочину і Кари”, "Бісів” чи "Братів Карамазових” персонажів.

Тобто якщо б Вам запропонували проілюструвати Достоєвського, Ви б відмовилися?

Можливо, погодився, якщо б можна було обійтись якимсь антуражем, запахами, фарбами, які не дають портрету, а створюють атмосферу. Це може бути архітектура, якісь ілюстрації, пов’язані з речами, які присутні в кадрі: з предметами, пейзажами, з текстурами, фактурами, зі стінами будинків, зі сміттям врешті-решт. Але не малювати Раскольнікова або Свидригайлова.

А яку книгу Ви в жодному разі ви не погодилися б ілюструвати?

"Майстер та Маргарита”. Ніколи в житті.

Ілюстратор завжди перебуває в певній залежності від тексту. А Вам ніколи не хотілося стати вільним художником?

Я іноді про це думаю і мені здається, що мій власний світ внутрішній не є таким цікавим, щоб я його ось так просто взяв і виставив на люди: "Дивіться! Це моє внутрішнє. Це те, як я відчуваю. Я тут починаюся і тут закінчуюся. Це глибоко і це справжнє.” Можливо, я просто ховаюсь у книжці від самого себе, яким би я міг бути.

Я бачу величезну кількість робіт різних художників в каталогах чи в Інтернеті. І весь час мені спадає на думку те, що вже давно реалізовані мої якісь внутрішні відчуття іншими художниками. І якщо я почну щось робити, мені конче треба буде придумувати якийсь фокус для того, щоб не малювати щиро. Щось таке, щоб мене вирізнили серед інших. Чим зараз і займається безліч художників. Вони придумують якийсь хід. Наприклад, серію картин, штук 58, на яких зображені чоловічі носи чи краватки чи ще щось. За цим якась ідея, відшліфовується якийсь текст: дуже постмодерністський, сміливий, красивий. А насправді там нічого нема. Це порожнеча. Наступного разу цей художник змушений придумувати інший хід, бо хтось вже зробив виставку з 59 хвостів.

Я банальний ретроград. І мені подобається живопис, виконаний на полотні і виглядає як картина. Мистецтвознавці кажуть: "Ах эти скучные картины на холсте”. Цей жанр зараз стверджено як якийсь анахронізм і щось давно віджиле. Сучасне мистецтво вже сягнуло якихось інших вимірів, воно займається іншими просторами, об’ємами. А мені все ще цікаве "рукоделие”. Воно мені ближче: тут тепліше, тут не треба сіпатися.

А Вам в дитинстві більше подобалося читати книжки чи переглядати картинки?

Все було зв’язано. Подивившись картинки і придумавши собі якийсь зміст цих картинок, якусь свою історію, мені було інколи дуже сумно розчаровуватися, що історія зовсім інша: або незрозуміла мені, або нецікава.

А чи є якась книжка, яка в дитинстві запала, яку Ви б зараз хотіли проілюструвати?

Мене "гложет” Андерсен. Я його дуже люблю. Окрім "Снігової королеви”, мені б хотілося ще щось намалювати. Малкович не проти, я тим паче. Побачимо, як буде складатися. Тут головне - не зробити якусь банальність, яка просто повторить чиїсь ілюстраторські відчуття.

А чи важко проілюструвати відому книжку, коли вже існує безліч обкладинок, чи це навпаки допомагає проаналізувати їх, побачити всі недоліки і на основі цього вже зробити свій власний виграшний варіант?

Є ілюстрації, які ставлять крапку. Далі немає сенсу працювати над цією темою, тому що художник зробив ідеальний варіант. Як Бортко екранізував "Собаче серце” - немає сенсу далі сіпатися. Бувають і такі книжки. А бувають дуже класні ілюстрації, але ти розумієш, що можна підійти зовсім з іншого боку.

А Ви на комусь тестуєте свої ілюстрації в процесі роботи: дружина, донька, друзі?

Вони просто бачать це, підглядають, особливо донька, але я не тестую. І це мій недолік. Треба цікавитися на рівні ескізу. Є художники, яких ти вважаєш кращими за себе, тому треба запитувати думку на рівні розробки концепції ілюстрування. Але чомусь жодного разу цього не зробив. Не знаю, що мені заважало: чи то якась самовпевненість, чи то ще якісь вади. Це дуже часто шкодило. Потім мені казали точні важливі речі постфактум, і я розумію, якщо б мені сказали це вчасно, я б не зробив цього ляпу.

Я чула, що Ваша донька допомагала вам в ілюструванні останньої книги "Гамлет. Принц Данський”.

Так. Вона майстер текстур, майстер фактур. Якісь речі вона робить набагато краще, ніж я, цікавіше. Якісь дуже формальні лінії, плями вона робить дуже швидко і дуже цікаво. Але вона не фігуративний художник. Вона не любить малювати реальні речі, об’єкти, людей.

А як Ви вважаєте, сучасна українська література піддається ілюструванню: Андрухович, Забужко...

Мені здається, Андрухович абсолютно не потребує ілюстрування. Можливо, в якості фонових фотографій, місць подій, часу, якихось облич. Забужко - тим паче.

Усе ж таки я займаюся ілюстрацією якихось старих текстів. Все, що я ілюструю - в минулому, так чи інакше. Я люблю минуле, починаючи з 19-того сторіччя. Як ми в 21-му будемо любити миле 20-те сторіччя, затишне, комфортне...

Так яке ж воно затишне? Світові війни, революції...

Почекайте. Трошки часу пройде і нам Друга світова війна буде здаватися дуже милою. Тьфу-тьфу-тьфу. (стукає кулаком по дерев’яному столу – Авт.).

Знову ж таки, я визнаю, що я весь час ховаюся в ілюстрації: від світу, від цього ідіотського телевізора, від тих, хто в ньому сидить, від життя. А ілюстрація - це гарна землянка.

Якщо Ви ховаєтеся від українських реалій, то чи не хотілося переїхати за кордон? До речі, чи були пропозиції від західних видавництв?

Були такі, типу: "Приїжджайте до нас, помалюєте місяці 3-4, зробите книжечку за якісь смішні гроші і будете щасливі, що побували тут у нас, в Англії, наприклад, чи в Італії. Ви ж три місяці будете знаходитися у раю і тому маєте бути вдячними за те, що ми вам надали таку можливість”. Раніше дуже часто надходили такі пропозиції для бідного родича. Зараз такого вже немає.

А емігрувати не хотілося?

За кордон треба їхати щось подивитися, набратися вражень. Я відчуваю свою Батьківщину. Це така внутрішня пуповина. Мені її тяжко аналізувати. Є люди без пуповини. В мене вона є, вона поки що ніким не перерізана.

То Ви справжній патріот. І розмовляєте виключно українською...

Я до якогось певного періоду дуже соромився розмовляти українською мовою. До 7 років, живучи у бабусі, я розмовляв українською. Коли приїхав до Києва, щоб йти до школи, мама сказала: "Якщо хочеш, щоб тебе вважали людиною, не дивилися на тебе, як на село, нікчему, вчи "великий и могучий”. Маму "пробивало” на українську, але тільки вдома. Поза домом - в автобусі, на вулиці, на роботі мама старанно намагалася вимовляти тверде "г” і хотіла, щоб я не відставав.

І Ви таки не відставали?!

Мало того. Я соромився, коли приїжджала бабуся, ми з нею їхали в автобусі і вона запитувала: "Владик, а це що, а це що?” Я думав, що крізь землю провалюся. А коли я приїжджав до бабусі, то абсолютно легко і вільно розмовляв українською мовою і розумів, що я людина розсічена навпіл. Така роздвоєність була.

Я ще пам’ятаю, у мене були дебати з Лесем Танюком. Це був, здається, 1991 р. Якийсь мітинг, але на мітинг він не спадав, бо слухачів було дуже мало. Танюк роздавав листівки за українське світосприйняття, за українскість взагалі. Я підстрибнув до нього як Каштанка і почав його переконувати, що їм нічого протиставити великій і могутній російській культурі: "Где ваши (я казав "ваші”) достоевские, толстые, пушкины, ахматовы, цветаевы, мандельштамы, бродские?” Він так сумно не мене дивився і зітхав. Я не міг тоді нічого слухати, бо був переповнений російським внутрішнім шовінізмом, будучи при цьому українцем. І тоді до мене раптом дійшло, це на рівні відношення до моїх квітів на балконі: якщо ти не будеш це любити, якщо всі не будуть це любити, то чого чекати? Якого тоді біса сидіти і кукурікати, яке воно поганюче, жлобське, хуторянське, шароварне? Це треба любити і в це треба вкладати, щоб воно трошки почало віддавати. Все дуже просто.

І як Ви прийшли до української?

Мене "прийшли” Іван Антонович. Я прийшов до нього: "Здравствуйте, Иван Антонович. Хотелось бы очень сотрудничать с вами”. Цвірінь-цвірінь - і за рік я вже розмовляв українською. Він то насідав, то давав час, то знову насідав. Весь час мене рихтував. (І правильно робив!) Для мене тоді важливо було зустріти певну кількість нормальних інтелігентних україномовних людей в Києві.

Якщо б Вам запропонували проілюструвати книжку Вашого життя...

Це була б найнудніша книга в світі (сміється – Авт.).

І що б у ній було?

Така банальність, як у всіх: трошки армії, трошки інституту, і все в якості анекдоту.

Розмовляла Анна Ященко

Категория: Другорядне |


Share |

Просмотров: 1184 | Добавил: Yarumil | Рейтинг: 5.0/1 |
Всего комментариев: 0

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]




РЕЛІЗ    НА   DVD  -  17.11.2011



______________________
POTTERMORE
on  
-------------------------------

Наш банер:


Locations of visitors to this page



Онлайн: 1
Гостей: 1
Користовачів: 0



Copyright Yarumil © 2017