http://ibox.org.ua/76056 - скачати

Не Кажучи Нікому
(Братам по зброї та Прийдешнім поколінням присвячується)

Коли війна вривається у двері,
Не захистять слова й печатки на папері.
Потрібно йти, потрібно брати зброю
І право на життя відстояти в горнилі бою...

Одна біда пішла на захід, інша прийшла зі сходу.
І знову сльози, знову страх, знову страждання для народу.
Знову за спинами визволителів
Прийшли нові карателі та мучителі...
То що ж робити - сидіти склавши руки,
Спокійно дивитися на вбивства та муки?
Чи, взявши благословення в рідної мами,
Почати боротьбу - з новими ворогами?

Поплач за мною мамо, коли я загину.
За свою землю, за Україну
Поплач за мною сестро, не кажучи нікому,
Що я вже ніколи не вернусь додому.

Тече сльоза, прогорнуючи зморшки.
І мама молиться - "Хай поживе ще трошки"
Вже так давно не бачить сина свого
І ще хоч раз побачити його живого...

Ти знаєш, мамо, я ще тримаюсь!
Караюсь, мучусь, але не каюсь!
Якщо не я - то хто? Зайве питання...
Для нас це не проста війна - це визвольні змагання.
Людей женуть на схід, немов худобу,
Принижують, щоб знищити людську подобу...
І захиститися у цих людей нема ніяких шансів,
У них одна надія - на повстанців...

Поплач за мною мамо, коли я загину.
За свою землю, за Україну
Поплач за мною сестро, не кажучи нікому,
Що я вже ніколи не вернусь додому.

Пройдуть роки, земля загоїть рани,
Залишаться в живих поодинокі ветерани...
А скільки тих, що не прийшли додому,
Лежать в своїй землі в могилах невідомих...

Поволі наші сили тануть, і всі ми знаємо,
Що в цій війні з чужими поки що програємо...
Хай перемоги наші порівняно малі,
Та головне, що наш народ лишився на своїй землі.
Ніхто не знає, хто я, ніхто не знає, де я...
Тіла загинуть - житиме ідея...
А наші душі тут - в рідних просторах -
Волинських лісах, Карпатських горах...

Поплач за мною мамо, коли я загину.
За свою землю, за Україну
Поплач за мною сестро, не кажучи нікому,
Що я вже ніколи не вернусь додому.